Було це давно. Ще в ті часи, коли на нашу землю пішли полчища монголо-татар. Стоптана земля, лилась кров наших предків, які відстоювали рідну землю. Тисячі полонених йшли покрученими шляхами, захищаючи рідний край ,забирали з собою біль і тугу за землю. Тоді і сталася ця подія,перекази про яку дійшли до нас у назві долини Кайдуб. Кажуть, що на цьому місці серед зелених дерев, пахощів польових квіток стояв хутір. Там жив юнак на ім’я Кай і прізвисько Дуб. Про силу і красу цього юнака йшла слава краєм. Дівчата закохувалися в нього, але серце своє він віддав бідній дівчині без роду-племені. Їхнє кохання було чистим і свіжим, як ранішня роса. Здавалося їм, що їхню красу і ніжність не знищити. Дуби наливали їх своєю силою, берізки ніжністю. Здавалося, так буде завжди. Але горе кинуло тінь на їхню долю. Стогоном обізвалася земля. Сльозою скотилася роса із зламаної квітки під копитом коня завойовника. Луною в Медоборах відізвався зойк коханої Кая. Вона кликала його на ...