Моє Остап'є

Було  це давно. Ще в ті часи, коли на нашу землю  пішли полчища монголо-татар. Стоптана земля, лилась кров наших предків, які відстоювали рідну землю. Тисячі полонених йшли покрученими шляхами, захищаючи рідний край ,забирали з собою біль і тугу за землю. Тоді і сталася ця подія,перекази про яку дійшли до нас у назві долини Кайдуб. Кажуть, що на цьому місці серед зелених дерев, пахощів польових квіток стояв хутір. Там жив юнак на ім’я Кай і прізвисько Дуб. Про силу і красу цього юнака йшла слава краєм. Дівчата закохувалися в нього, але серце своє він віддав бідній дівчині без роду-племені. Їхнє кохання було чистим і свіжим, як ранішня роса. Здавалося їм, що їхню красу і ніжність не знищити. Дуби наливали їх своєю силою, берізки ніжністю. Здавалося, так буде завжди. Але горе кинуло тінь на їхню долю. Стогоном обізвалася земля. Сльозою скотилася роса із зламаної квітки під копитом коня завойовника. Луною в Медоборах відізвався зойк коханої Кая. Вона кликала його на ...

З глибокої давнини до нашого часу дійшли відомості про церкву села Остап’є та її священнослужи- телів. Перші записи в архівних матеріалах такі: стара дерев’яна церква з дзвіницею стояла на цьому ж місці, що сьогоднішня. Фундаторами будівництва церкви були Софія Чарторийська та її чоловік Август Чарторий- ський,які були власниками Остап’я і на свої кошти збудували цю церковцю і дзвіницю. Ця подія відбулася у 1720 році. В 1730 році церква була освячена митропо- литом Атаназієм Шептицьким (з роду великого Андрея Шептицького) і стала храмом святого Архистратига Михаїла. Цю подію засвідчує напис на сторінках Євангелії,зроблений 1730 року, що зберігся до сьогодні. З часом фундамент осівся, і тому у 1812році церква була відремонтована за ієрея Михайла Рогожинського. У церкві є три престоли. Головний великий престіл дубовий,різьблений,позолочений – це офіра 1867 року графа Вацлава Залєвського. 1870 року приміщення церкви було розмальовано. У 1885 році церкв...

Усе живе повинно слід лишати, Плоди добра лишати поколінням! Сьогодні рідному селу приносить славу нове покоління. Це роботящі хлібороби, які оновлюють село, учителі, що навчають дітей у новій трьохповерховій Остап’ївській ЗОШ І – ІІІ ступенів. Випускники нашої школи – у різних куточках України. У Тернополі працює завідувачкою дитячим відділенням лікар-педіатр Мелих Ольга Романівна, добра слава йде про хірурга Донецької обласної лікарні Журавля Михайла, завідувача Рівненською районною поліклінікою Мартинюк Ганну. Ми пишаємося науковцем, професором, доктором філологічних наук, Київського національного лінгвістичного університету Васько Романом, юристом Жданюк Іриною, яка працює в м. Києві, Яцеником Володимиром Михайловичем,колишнім артистом Тернопільської філармонії, теперішнім головним адміністратором ПК «Березіль», Куйбідою Марією Антонівною колишнім медиком та творчою людиною. Прикладає багато зусиль до виготовлення смачного пива заступник директо...

Отримавши звістку про те, що на село сунуть полчища татарів, жителі поспіхом почали збиратися і тікати у ліси,забираючи з собою домашню худобу, дітей, залишаючи на поталу чужинцям рідні домівки. Ворог кинувся на село, як вогонь на суху солому: нищили все вщент,але людей не було,і це викликало ще більшу лють нападників. Не знайшовши нікого, посунули далі. А люди, що сховалися в лісі, дуже хвилювалися, що в поспіху забули про старого чоловіка Остапа, якого вони залишили в селі. Повернувшись, односельчани зразу ж кинулися шукати старого. Та він заховався в печі і залишився живий. Всі на радощах закричали: «Остап є! Остап є!». В пам’ять про цю подію село носить назву «Остап’є». І хто знає, легенда це, чи правдива історія, однак є точні історичні дані про те, що село Остап’є було дійсно зруйноване вщент турками у 1701 році.